ПЕРЕЗИМНИК

 

Вирішив на деякий час піти з фейсбуку, бо воно реально не про мене, не знаю для кого і навіщо, точніше знаю, і мені то не до вподоби. Все це жахливо - війна в Україні, світова криза, нескінченна пандемія, але фб якимось чином то всьо переплюнув. Таке. Те що вчора було інструментом тепер робить інструмент з нас. Люди які спілкуються винятково патернами або за допомогою мемів... ну добре, най буде, але без мене. Вибачте. Там вже навіть не про змагання з кількості лайків-репостів, на яке, доречі фб нас і спіткав, там щось інше, вкрай огидне. Людина-річ, ну таке, до того всі звикли, навіть я, то просто конс'юмерізм, здоровий чи нє, то вже байдуже, а от коли людина перетворюється на бота та починає жити умовною причетністю до умовних подій - то однозначне оревуар. Не можу, не хочу, а отже й не буду на то дивитись.

 

Все, що мене цікавить - творчість. Будь яка. Вигадай будь що. Думай сам. Жартуй, доречі, саме з гумору починається розум, якщо ти здатен жартувати сам і по ситуації, а не переповідати анекдоти, ти вже є людиною, гумор то творчість, а творчість то і є життя. Без музики, живопису, літератури ми всі мертві. От вам і Ерос із Танатосом. Я розумію, що людина завжди чимось захищається покриваючи себе актуальним сміттям звідусіль наче краб (так є такі краби, гугліть), але безглузде тиражування с приводу та без не здатне захистити нас від жаху існування.

 

Так, звісно, постмодернізм, все таке, але в нас вже й постмодернізм перетворився на беззмістовний макет. Культ карго. І все начебто справжнє, але з гілок та соломи. Спілкуєшся з кимось, а воно тобі - "доброго вечора...", або "...ви неймовірні", повірте, це не врятує вас від дійсності. Війна то страшне, але ті боти з крові та плоті - то окрема трагедія.

 

Та і то таке, буває, згоден, дещо драматизую. Ми ж істоти суспільні. Як оті щури, чи то таргани (обирайте самі) у нас є потреба в єдності та спільних ознаках. За мирних часів я б того і не помітив, але ж то не все... Заходиш до фб, а там хтось скигле, погано, бачте, людині від війни, важко і настрою нема. Та ти шо. Справді? Важко *лять в окопах, важко на передовій, важко коли твою хату зруйновано, а родичів вбито або понівечено, ще й до того - тікати тобі нема куди, бо от вона лінія фронту, прямо тут. А коли ти кремезний чолов'яга, який до того ж не втратив роботи, дружина із дитиною поїхали з України, живеш у відносно мирному місті (бо прилітає скрізь) - то в тебе всьо за*бись. То ж не ний. Все що я наразі можу відчувати - сором. Сором за те, що комусь зараз набагато гірше ніж мені. Отже, припиніть скиглити і поводьтеся скромніше, робіть свою справу, допомагайте один одному, може й полегшає.

 

P.S. Під "пішов с фб" я маю на увазі припинення публікацій, писати мені в месенджер можна, я відповім, стосовно іншого - є цей сайт і мені того достатньо. Кому цікаво - знайде. Так, я надто довго ним не займався, він випав з видачі аж кудись на четверту сторінку гугла (жарт про діпвеб), але, незважаючи на це, сенсу в ньому і ютуб каналі статистично більше, але... знов але... тут ще треба розібратися, чи потрібна мені зараз чиясь увага взагалі. От наприклад, у мене є instagram, там раз на тиждень я пощу свої фото у жанрі abstract та accidental, я то роблю скоріше протиріч ніж задля чогось. Такий собі експеримент. Часом навіть прикольно бачити як мистецтво (я зараз не тільки про своє, я регулярно спостерігаю те саме і у інших митців) нікому не потрібне. Така вже я людина і розваги в мене відповідні. Всім всього і побільше, бережіть себе, творіть.